Перш ніж почати про регулювання підприємницької діяльності нормами цівільного законодавства, необхідно обов’язково зазначити, що в статті 42 Конституції України, яка називається «Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом», містяться загальні (конституційні) положення щодо цієї діяльності, а саме:

• Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
• Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом [1].

З назви самої статті бачимо принцип «дозволено все що не заборонено законом», але цей принцип можна застосувати  до всіх громадян, окрім посадових осіб, тих що виконують функції держави, оскільки вони діють на основі принципу «дозволено все те, що прямо передбачено у законі»,  це і є ключовою відмінність, про яку буде зазначено далі у цьому розділі. У Цивільному кодексі, зазначені загальні засади цивільного законодавства, а саме у п.4 ч.1 статті 3 «свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом», відповідно, якщо при її здійсненні були допущені порушення, то за них будуть застосовані відповідні санкції [3].

Спочатку зазначимо деякі особливості за ЦК повна цивільна дієздатність  фізичної особи настає з  досягненням вісімнадцяти років (повноліття) ч.1 ст. 34. Але, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.  Та для цього, повинна бути  наявність письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування, в результаті чого така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця, про що зазначено у п.1 ч.3 ст. 35 [3]. Порядок державної реєстрації фізичної особи підприємця зазначений у ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», у цьому нормативно-правовому акті прописані усі особливості цієї процедури. В теорії в цій процедурі немає нічого складного, але на практиці виникають певні складнощі, а саме затягування цєї процедури зі сторони державного реєстратора, шляхом неприйняття певних реєстраційних документів без достатньої аргументації. Щоб зареєструвати фізичну особу підприємця (надалі ФОП), юридична освіта потрібна не обов’язково, але за її наявності цей процес буде набагато простіший та швидший.

Трапляються випадки, коли неповнолітні особи які зареєструвалися як ФОП, мають намір припинити займатися підприємницькою діяльністю, але як правовим наслідком, за ними залишається повна цивільна дієздатність.

У ЦК України діє глава 5, яка так і називається фізична особа – підприємець, вона охоплює статті з 50 по 54. Перш ніж почати займатися діяльністю, яка буде приносити прибуток, необхідно зареєструватися у встановленому порядку у виконавчому органі відповідної Державної Адміністрації, де державний реєстратор здійснює всі необхідні реєстраційні дії: перевіряє та вносить відомості про особу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців [3].

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою, за необхідності її можна отримати для ознайомлення (або з комерційною метою, тобто в майбутньому можлива співпраця з відповідним підприємцем), таким чином контрагенти можуть удостовіритись що особа про яку вони беруть інформацію є реальною, а не фіктивною і дію на законних підставах.

На практиці, інколи траплялися випадки, коли ФОП займалася комерційною діяльністю без належної державної реєстрації, вони укладають різні угоди та договори з контрагентами, отримують відповідні кошти в рахунок оплати, а в результаті припиняють виконувати свої зобов’язання за відповідними домовленостями, аргументуючи це тим, що вони займалися підприємницькою без державної реєстрації, а це означає що вони не могли укладати господарські договори. Відповідно, у ЦК була розроблена норма, яка конкретизувала певні положення та захистила інтереси контрагентів. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем відповідно до ч. 3 ст.50 [3].

Також, ЦК передбачено захист контрагентів, шляхом надання їм своєчасно відомостей про припинення ФОП. Остання зобов’язана письмово повідомляє державного реєстратора, кредиторів про прийняте рішення щодо припинення її підприємницької діяльності, порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог, що не може становити менше двох і більше трьох місяців з дня опублікування повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності [3].

 Після внесення запису про прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо рішення фізичної особи - підприємця про припинення нею підприємницької діяльності публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Це робиться для того, щоб необмежене коло осіб могло своєчасно отримати потрібну їм статистичну інформацію, в результаті чого вони можуть вимагати погашення відповідної заборгованості перед ними. Якщо кредитор не зміг своєчасно ознайомитися з інформацією в публічних засобах масової інформації, він вважається належно повідомленим, це чітко прописано у ч.2 ст. 50-1[3].

Кожна вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається фізичною особою - підприємцем, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання фізичною особою - підприємцем відповідної вимоги кредитора. ФОП має право як визнати вимоги кредиторів так і відмовити у їх визнанні.

Ті вимоги кредиторів, які не визнані ФОП, діяльність якої припиняється, якщо кредитор у місячний строк з дня одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, та вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, не задоволені через відсутність майна, вважаються погашеними. Знову ж таки, необхідно слідкувати дуже уважно за господарською діяльністю своїх контрагентів, оскільки можна пропустити строки, в які можна вимагати повернення боргів. В той же час чітке обмеження строків для кредиторів, є запорукою швидкого та законного припинення статусу ФОП.

У разі припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги найманих працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів), єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, інших сум, що пов'язані з такими зобов'язаннями;

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги [3].

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно до суми вимог кожного кредитора цієї черги. Тобто, не може бути задоволено в повному обсязі вимоги одного кредитора, а іншого з цієї ж черги не задоволені у зв’язку з нестачею майна чи інших активів. Власне для цього і створюється ця черга, щоб задовольнити всі своєчасно заявлені вимоги кредиторів в пропорційному співвідношенні [3, ст. 50-1]. 

Держава в особі її органів,  захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Наприклад,  візьмемо публічний  договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).  Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.  Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, крім випадків зазначених вище,  а також не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою [3, ст. 633].

Також, є чіткі вимоги до тари та упаковки, які регламентуються законодавством. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, окрім випадків, коли вони за своїм характером не потребують застосування тари та (або) упакування. І якщо продавець порушить ці умови, то до нього можна застосовувати відповідні санкції.

ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення, а та яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна      [3, ст. 52].

До  фізичної особи, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути застосовано положення ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», тобто її може бути  визнано банкрутом [10]. 

Відповідно до вищевикладеного, підприємницька діяльність фізичної особи - підприємця є припиненою з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію припинення такої діяльності [3, ст. 50-1].

За загальним правилом, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

У положеннях ЦК передбачено й управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності. Це необхідно  у випадках, якщо фізичну особу - підприємця визнано безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна.

Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном, в якому управитель наділяється правами та обов’язками і діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна. На протязі усього часу дії договору,  орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника. Цей договір припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений.

У ЦКтакож містяться й загальні положення про юридичних осіб, які є суб’єктами підприємницької діяльності. Поняття юридичної особи міститься у ст. 80 ЦК України, ч. 1 якої під юридичною особою розуміє організацію, створену і зареєстровану в установленому законом порядку. Вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді [3].

Правовий статус юридичної особи характеризується специфікою, що відрізняє юридичну особу від інших суб'єктів господарської діяльності. Юридичною особою є організація, тобто колективне утворення, що характеризується наявністю організаційної єдності. Організаційна єдність дістає вияв насамперед у визначеній установчими цілями юридичної особи внутрішній структурі, ієрархії, підлеглості органів управління, що складають цю структуру, а також чіткій регламентації відносин між усіма її складовими.

Для набуття статусу юридичної особи організація повинна пройти процедуру державної реєстрації, що випливає з визначення юридичної особи та підтверджено ч. 4 ст. 87 ЦК. Саме після державної реєстрації організація набуває права виступати в цивільному обороті (укладати угоди та ін.) та інші права, а отже – цивільну правоздатність та дієздатність [3].

Наприклад, ч.2 ст. 82 ЦК зазначає, що товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі, в нашому випадку нас цікавлять підприємницькі, тобто ті метою діяльності яких є одержання прибутку (основна ознака підприємницької діяльності).

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи [3, ст. 84].

Треба також зазначити, що непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню (але ця діяльність не може бути основною, а лише як засіб забезпечення основної).

Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування, це притаманно лише юридичним особам, ФОП такого права не мають.

Глава 8 ЦК України називається «Підприємницькі товариства», з назви якої видно, що ці юридичні особи створені з метою комерційної діяльності, тобто отримання прибутку. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Вони можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства [3, ст.113].

Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа, крім випадків передбачених законом.  Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

Господарське товариство є власником:

1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

3) одержаних доходів;

4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці [3, ст. 115].

Відповідно, юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, крім випадків, встановлених законом та установчими документами юридичної особи.

Також, необхідно згадати про шкоду, яка завдається працівником юридичної особи чи фізичної особи.  Вони відшкодовують шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Так  замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Також, держава в особі її органів може створювати підприємницькі товариства брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Безпосередньо, розглядати процедуру ліквідації юридичних осіб не будемо, оскільки ця тема виходить за межі нашого дослідження Звісно, ЦК містить   загальні основи цієї процедури.

Необхідно також згадати про комерційне представництво, оскільки воно стосується як ФОП так і юридичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Особливості інституту комерційного представництва зумовлюються наступним: 1) предметом діяльності комерційного представника є представництво інтересів суб'єктів підприємницької діяльності при укладенні ними договорів, які опосередковують цю діяльність; 2) комерційний представник здійснює свою діяльність на постійних засадах; 3) комерційний представник здійснює свою діяльність самостійно; 4) на відміну від інших видів представницьких відносин, комерційне представництво дозволяє представникові виконувати свої повноваження щодо двох або кількох сторін одного і того ж правочину, якщо такі повноваження були йому надані на підставі домовленості сторін або за законом.

Оскільки комерційне представництво спрямоване на укладення договорів у підприємницькій сфері, представником може бути лише той суб'єкт, який володіє підприємницькою дієздатністю. Виходячи з того, що представник може бути наділений правом на вчинення лише того правочину, який може вчинити особа, яку представляють, остання також повинна мати статус суб'єкта підприємницької діяльності. Комерційний представник може бути уповноважений не на вчинення правочинів взагалі, як інші представники, а лише на укладення договорів. Таке обмеження уявляється невиправданим ні з теоретичної, ні з практичної точки зору, адже в підприємницьких відносинах представник звичайно потребує більшого обсягу повноважень, ніж інші представники. Відтак, комерційний представник може бути уповноважений не лише на укладення договорів, але й на вчинення правочинів взагалі, тобто на їх укладення, виконання, зміну та розірвання.

Самостійність участі комерційного представника у підприємницьких відносинах не варто розглядати як позбавлення його права здійснювати передоручення. Останнє право комерційного представника може випливати як з підстави представництва, так і з відповідних норм закону [3, ст. 1005].