Перші згадки про поняття «підприємницька діяльність» зародилися ще за часів Римської імперії. На думку римських юристів, «підприємництвом» вважалося заняття, справа, діяльність, особливо комерційна, а підприємцем - орендар, людина, що веде громадське будівництво.

У середні століття поняття «підприємець» вживалося в кількох значеннях [53, c.18]. Перш за все, до них відносили осіб, що займалися зовнішньою торгівлею. Прикладом такого підприємництва є торгівля між Європою та Китаєм. Починаючи торговий шлях, торговець (підприємець) підписував контракт з купцем (банком) на продаж відповідного товару. Підприємцями вважалися і організатори парадів, балаганів і уявлень, а також керівники великих виробничих чи будівельних проектів.  Берт Хозеліц вважав, що  «типовим підприємцем у середні століття було духовна особа, яка здійснювала великий обсяг архітектурних робіт, зведення замків, будівництво фортифікаційних споруд…» [52, с.7].

У XVII ст. підприємцем почали називати особу, яка уклала з державою контракт на виконання робіт або на постачання певної продукції.

Економічне визначення поняття «підприємець», вперше, з'явилося у Загальному словнику комерції, виданому в Парижі в 1723 р., в якому під ним розумівся людина, яка бере «на себе зобов'язання з виробництва або будівництва об'єкта».

Проте перше наукове визначення терміна «підприємець» з'явилося в роботах англійського економіста Річарда  Кантильона. Під яким, він розумів людину, що діє в умовах ризику, у зв'язку з тим, що торговці, фермери, ремісники та інші дрібні власники купують за однією ціною, а продають - за іншою.

Французький вчений К. Бодо розвинув цю ідею ширше ніж Р. Кантильон. Ним було відзначено, що підприємець має володіти певним інтелектом, а саме різною інформацією і знаннями. А інший француз Тюрго, вважав, що підприємець повинен володіти крім вищезазначених складових, ще й капіталом, адже останній є основою всієї економіки, прибуток - мета успіху підприємця, основа розвитку виробництва.

А. Маршалл і його послідовники зазначали, що підприємцем може бути не кожен, а лише той, хто має  організаторські здібності – вони є основою успіху.

Іноземні купці, особливо шведські, вільно перетинали кордон й вели торгівлю в Росії протягом усього року, скуповуючи місцеві товари в період з найбільш привабливими цінами. Тому дипломатом і економістом Ордин-Нащокіним в 1667 р. був створений Новоторговий статут, який визначав напрямки зовнішньоторговельної політики російського уряду, у якому пропонувалося об'єднати торговців, організувати допомогу дрібним купцям з боку великих шляхом створення торгових компаній, побудованих на комісійних засадах. Крім цього, заохочувався вивіз російських товарів за кордон. Російським купцям дозволялося продавати свої товари в усіх прикордонних містах і на ярмарках, торгувати з «іноземцями» вільно. На виручені від експорту кошти купці купували безмитно іноземні товари.

Петро I не допускав повної монополії приватних осіб: «Регламент Мануфактур – колегії» який мав спеціальний пункт - «Про не виключення інших фабрик». Можемо вважати, що це був перший антимонополістичний закон в Російській імперії [52, c. 12].

Як зазначають історики, найсприятливішим періодом вітчизняного розвитку підприємництва були роки з 1861 по 1917, коли наростання підприємницької активності відчувалося незалежно від реформаторської діяльності царів, уряду, від криз або сприятливих умов. В цей час суспільство було готове до перетворень, на основі попереднього внутрішнього і міжнародного розвитку [56, с. 34].

До початку реформ 1861 р. в Росії налічувалося 128 акціонерних товариств з капіталом в 256 млн. руб., Більше двох сотень механічних і ливарних заводів з кількома десятками тисяч робітників.  Реформа 19.02.1861р. дала імпульс посправжньому широкому та інтенсивному розвитку приватного підприємництва. У в той рік у Петербурзі з'явився перший в Росії приватний комерційний акціонерний банк, а в 1866 році була видана перша концесія на будівництво залізної дороги «Козлов – Воронеж». Пройшли перші форуми вітчизняних підприємців - перший купецький з'їзд 1865 р. і перший Всеросійський з'їзд фабрикантів і заводчиків 1870 р. Отримала бурхливий розвиток провідна в сучасному ринковому господарстві форма підприємництва: акціонерно-пайова. На основі вищезазначеного, можемо зробити такий висновок, що в цей період починається активний розвиток та становлення основ вітчизняного підприємництва.

Наприкінці 19 на початку 20 ст. провідну роль у промисловості Російської імперії почали відігравати акціонерні та пайові підприємницькі структури. У пайових підприємницьких структурах, де капітал уже був, пайовики керувалися мотивами розширення і розвитку справи, прагнучи зменшення кола пайовиків з метою збереження вирішальної ролі за колишніми власниками фірми.

У працях В. І. Леніна, Ф. Енгельса та К. Маркса зустрічається чимало негативних оцінок підприємництва, вони вважають його пережитком економічної старості. На основі цього історія розвитку російського підприємництва негативна. Процес розвитку підприємницької діяльності припинився щонайменше  на 70 років правління Радянської влади.

 Досліджуючи підприємницьку діяльність, класики марксизму пов'язували її перш за все з приватною власністю і експлуатацією, хоча і визнавали творчі й організаторські функції підприємця.

Тобто, продуктивна праця зводилася до перетворення предметів праці та управління цим процесом; а підприємницький  дохід розглядався як частина додаткової вартості, проте  діяльність, спрямована на отримання підприємницького доходу - як форма експлуатації робітничого прошарку.

У свою чергу, усуспільнення виробництва трактувалося як його одержавлення, націоналізація приватного майна, перетворення народного господарства в єдину фабрику, «сверхсиндікат». А планомірність розумілася як централізоване встановлення завдань з виробництва, поставок і цінами на продукцію всіх ділянок цього синдикату, а розподіл по праці - як оплата за кількістю і складністю виконаних робіт, практично без урахування співвідношення витрат і результатів [54, с. 29].

У період Нової Економічної Політики (далі - НЕП) Радою Праці і Оборони затверджені «Основні положення про відновлення великої промисловості, підняття і розвитку виробництва» від 12 серпня1926 року, В них наголошувалося на перехід промислових трестів на господарський та комерційний розрахунок. Не менш важливим було прийняте ЦВК і РНК СРСР 29 червня 1927 року «Положення про державні трести», юридичне оформлення сталася на практиці трансформацію комерційного госпрозрахунку в госпрозрахунок адміністративний. У період НЕПу відбувалося відродження підприємницької діяльності, яке було вимушеним, оскільки розвиток прогресу затримувався, по відношенню до розвинених держав того часу. Тобто, в цей період держава намагалася зробити підприємницький сектор максимально підконтрольним відповідним органам, але це їй не вдавалося.

В часи СРСР підприємництво майже зникло, воно залишилося лише нелегально. Початок розвитку загальної економіки в СРСР припав на кінець вісімдесятих років. З появою економічних суб'єктів–представників різних форм власності. Сприятливими для  розвитку підприємництва виявилися 1987-1991 рр.. За звітними даними податкових організацій, в цей період було зареєстровано близько 240 тис. малих підприємств. [52, c. 14].

У цей період утворювалися здебільшого кооперативи на основі державної власності, у зв’язку з цим, сектор малого підприємництва був тоді незначний.  Держава залишалася домінуючою ланкою економіки, а мале підприємництво так і залишалося на «других ролях». Однак, вже тоді відбувалося його виділення в самостійну галузь щодо системи жорсткого централізованого управління.

З виданням постанови Уряду «Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств, встановлення податкових пільг для них» відбувається масове зрушення у підприємницькому секторі економіки, оскільки на початку 90-х років існувала велика кількість малих нерентабельних та малоефективних державних підприємств, які для держави були обтяженням, але для приватного бізнесу це була змога захопити ринок товарів та послуг, оскільки всі умови тому сприяли.

У 1990-1991 рр. органами державної статистики було зафіксовано стрімке зростання малого підприємництва, і це не дивно, оскільки це сталося за рахунок перетворення кооперативів в малі підприємства, так як вони мали право на податкові пільги [57, с. 152-178].

З ухваленям 16 липня 1990 року – Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет України, починається безпосередня розбудова української державності. А вже 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, з цього моменту починається формування підприємницької діяльності в Україні посиленими темпами.

Перехід до ринкових відносин потребує побудови нової правової основи господарської діяльності. Це - один із найважливіших способів підвищення ефективності суспільного виробництва і добробуту народу України. У цих умовах важливе значення має цивільне право. Правову основу підприємництва складає сукупність законодавчих і нормативних актів, які регулюють організаційно-правові засади здійснення підприємницької діяльності в Україні. Зокрема, з-поміж основних законодавчих актів слід вирізнити Закони України (далі - ЗУ): "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. на даний момент діє лише стаття 4, в іншій частині закон втратив чинність, "Про господарські товариства" від 10 вересня 1991 р.", "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 10 квітня 1992 р., "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р., Цивільний кодекс України від  19 січня 2013 р., та ін..

Втратили чинність такі основоположні акти як: Закон України "Про власність" від 7 лютого 1992 р. у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України , "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р. у зв’язку з прийняттям Закон України «Про захист економічної конкуренції» , "Про банкрутство" від 14 травня 1992 р. у зв’язку з його реорганізацією у Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та ін. [60]

Поняття підприємництва розвивалось, змінюючись відповідно до конкретно-історичних економічних і соціальних умов суспільства. Як слушно зазначає Ю. Ф. Пачковський, еволюція поглядів на підприємництво і на роль особи підприємця в економічних і соціальних процесах, залежить від конкретно-історичних етапів розвитку суспільства, впроваджень досягнень науково-технічної революції в промисловість, культурних і політичних пріоритетів у соціумі [61].

Сучасний етап розвитку підприємництва передбачає врахування дедалі зростаючої кількості факторів (політичних, соціальних, етнічних, економічних, психологічних та ін..), що мають як безпосередній, так і опосередкований вплив на виробничі процеси. Найбільше цінується здатність підприємців адекватно реагувати на зміни, вміння їх передбачити. Треба будувати сучасну систему підприємницької діяльності, яка буде  відповідати сучасній ринковій системі. Однак потрібно не забувати уроки історії, адже усвідомлення минулих помилок - найважливіший момент в концепції управління [61].